Побувала в Україні вперше.

0 Comments


Всім привіт! Мене звуть Віра. Батьки мого чоловіка родом з України, тож у нас там багато родичів. Вперше з чоловіком (тоді ще майбутнім) в Україну я поїхала у 2010 році. В Україні до цього я не була жодного разу. Ми їздили у Київ, Умань, Житомир та Одесу.

Так далеко від Далекого Сходу я поїхала вперше. Щоб дістатися з Хабаровська до Києва, потрібно 24 години. Спочатку 8 годин летіти до Москви, а потім поїздом до Києва. Вночі в поїзді проходиш митний огляд, тому час у дорозі минає практично без сну. Тяжко.

Вранці, коли я прокинулася, було чути, як у вагоні всі говорять українською мовою. Мені здалося, що я потрапила до якогось іншого світу. Якщо чесно, навіть у Японії такого відчуття не було. Хоча Японія – зовсім інша країна.

Що мене вразило в Україні найбільше?

1️⃣Все те ж саме і водночас інше

Начебто навколо все так само, як у Росії. Будинки, магазини, автобуси, машини… Але інші відчуття. Від цього ламається мозок. Я начебто почуваюся як удома, але при цьому розумію, що перебуваю в іншій країні.

Телебачення чимось схоже на рекламні плакати на вулицях. Різниця тільки в тому, що все українською. Хоча у 2010 році в Одесі навіть вивіски були російською, і люди довкола говорили російською. Від цього було дивно.

2️⃣Українська мова – складна

Найперше місто, куди ми приїхали, була Умань. Там усі говорили українською. Я не розуміла практично нічого. На другий день у мене почала боліти голова з незвички. Бабуся чоловіка говорила тільки українською, було тяжко. Вона запитала, скільки років моїй мамі, а я взагалі не зрозуміла, про що йдеться. Чоловік перекладав.

ТБ було дивитися легше, т.к. там субтитри російською. До кінця другого тижня я, мабуть, звикла, і почала розуміти мову. Але не казала. Соромлюся досі, у мене ж акцент моторошний. Я пишалася, коли почала розуміти, про що співає гурт «Бумбокс» українською.

У парку Софіївка в Умані. У парку Софіївка в Умані. 3️⃣Люди легені на підйом

Переходимо дорогу на світлофорі у Житомирі. Гальмує машина, водій дістає губну гармошку і починає грати. У Києві хтось йшов Хрещатиком і співав пісні. В Умані хлопець йшов і розповідав прикольний анекдот телефоном.

Я не знаю, як передати, але люди відрізняються своєю легкістю. Усі такі відкриті, посміхаються, жартують. Скільки ми з таксистами наболталися! Вони питали, звідки ми приїхали, активно цікавилися життям Далекому Сході.

4️⃣Всі дотримуються традиції

Вдруге я була в Україні на Новий Рік і вразилася з того, що традиція колядувати там ще жива. На Далекому Сході ніхто не колядує і взагалі Різдво святкують по-сучасному. Старих традицій ніхто не дотримується.

Мені було цікаво спостерігати різдвяні традиції в Україні та розуміти, що на Далекому Сході колись давно їх теж дотримувалися, але потім перестали. Не знаю точно з чим це пов’язано, з приходом радянських часів, чи просто ми надто далеко живемо. Але мені шкода, я б із задоволенням колядувала.

5️⃣Їжа шалено смачна та дешева

В Україні я одужала на 5 кілограм. Іншого і бути не могло. Їжа там настільки смачна, що відмовитись неможливо. Пам’ятаю, як бабуся у селі під Житомиром насмажила нам величезну тарілку карасів. Щоразу в гостях накривали величезний стіл з маринованими грибочками, картоплею та м’ясом.

У Києві мені запам’яталася їдальня «Пузата хата». Цікаво, чи існує вона й досі? Ми звідти викочувалися «колобками». Хотілося спробувати, а місця в животі катастрофічно не вистачало.

Мені хотілося б знову поїхати в Україну. Прогулятися парком Софіївка в Умані, зайти на ринок у Житомирі та пройтися Дерибасівською в Одесі. Душевно там легко.

Мені дуже приємно, що ви дочитали статтю до кінця. Для того, щоб нам не загубитися у стрічці Дзена, підпишіться прямо зараз. Велике спасибі!

Підписуйтесь на канал! Підписуйтесь на канал!

My blog | Побувала в Україні вперше. 5 вражень далекосхідниці про країну (не розуміла, що мені говорять українською) | Tourist |

Leave a Reply

Ваш адрес email не будет опубликован. Обязательные поля помечены *